На що ви дивитеся
На стенді один об'єктив 50 мм, розібраний уздовж рейки, тож його скляні групи та латунний гелікоїд видно, а не сховано в тубусі: задня група біля байонета, діафрагма між групами, передня група на гелікоїді. Перетягніть кільце фокусування (або крутіть диск на пульті), і гелікоїд угвинчує передню групу чи викручує її. Оберіть f/2, f/5.6 або f/16, і діафрагма відкриває чи закриває конус світла, що проходить крізь неї. Перемкніть об'єктив на «Зібраний» або натисніть X, і деталі зсуваються назад в один тубус.
Перед об'єктивом на справжній відстані фокусування стоїть аркуш скла із сіткою, що наскрізь розтинає невелику діораму: сосну на 37 см, хатину на 55 см і гірський пік на 95 см, три зупинки, до яких перескакують кнопки «Передній план», «Середній план» і «Задній план». Позаду об'єктива, на іншому кінці рейки, промені падають на власне матове скло сенсора. Зображення на ньому перевернуте, так само, як справжній об'єктив завжди його проєктує, перш ніж дзеркало чи екран перевернуть його для вас правильно.
Перемикач «Сцена» вгорі панелі керування наводить той самий об'єктив ще на два об'єкти, кожен зі своїм уроком: портрет собаки, де зона різкості завглибшки близько сантиметра, і гавань у сутінках, де кожне розфокусоване світло перетворюється на кульку боке.
Площина фокусу це площина, а не точка
Об'єктив може одночасно виставити в істинний фокус лише одну відстань. Світло від точки на цій відстані виходить із задньої частини об'єктива конусом, що сходиться в точку точнісінько на сенсорі. Світло від усього ближчого чи дальшого сходиться в точку перед сенсором або за ним, тож до скла воно доходить, знову розійшовшись у невеликий диск. Саме це малює сяюча сітка на стенді: не розмиту зону, а одну пласку площину, що розтинає сцену там, де її ставить кільце фокусування. Усе на цій площині це точка. Усе поза нею це диск, і диск росте, чим далі він від площини в будь-який бік.
Чому зона різкості така тонка зблизька і як діафрагма її розширює
Сфокусуйтеся на сосні на 37 см і виставте діафрагму f/2, і зона, що ще вважається прийнятно різкою, тягнеться приблизно від 36,7 см до 37.3 см: заглибшки ледь пів сантиметра. Прикрийте до f/5.6 і вона зростає приблизно до 36,3-37,8 см, близько 15 мм. Прикрийте ще до f/16 і вона розтягується приблизно до 34,9-39,3 см, майже 44 мм, у вісім разів більше, ніж на f/2 з тієї ж точки. У цьому весь фокус із прикриттям діафрагми для макрозйомки чи предметної зйомки: об'єктив не змінився, змінилася лише ширина конуса світла, який він пропускає, а вужчий конус терпить більшу відстань з обох боків від площини, перш ніж його диск виросте настільки, щоб його помітили.
Відстань робить ту саму роботу, зовсім не торкаючись діафрагми. Пересуньте точку фокусу на пік на 95 см і навіть на f/2 зона різкості завглибшки близько 4 см, приблизно в сім разів глибша, ніж давала та сама f/2 на 37 см. Ніщо так близько до об'єктива ніколи не поводитиметься, як щось на відстані 95 см, яку б діафрагму ви не обрали.
Використайте обидва способи разом, і зміна драматична. Сфокусуйтеся на піку на 95 см, прикрийте до f/16, і зона різкості тягнеться приблизно від 81 см до 114 см, завглибшки близько 32 см: майже в шістдесят разів більше за пів сантиметра, з якого ви почали на 37 см і f/2. На стенді тонкий аркуш скла розбухає в глибокий блок навколо гори.
Що означає «достатньо різко»
Глибина різкості насправді не межа, а оцінка, виражена числом. Цей стенд вважає диск прийнятно різким, коли він менший за коло розмиття сенсора, яке тут узято як стандартну діагональ повного кадру 43,27 мм, поділену на 1500, тобто близько 0,029 мм на самому сенсорі. Це та сама умовність, що й у калькуляторі глибини різкості, тож ці два інструменти ніколи не розходяться в тому, де закінчується зона.
Цю оцінку можна побачити просто на стенді. Сфокусуйтеся на сосні на f/2, і пік, що стоїть на 58 см далі, потрапляє на сенсор як диск завширшки близько 2,4 мм, приблизно 6,6% ширини кадру: достатньо м'який, щоб з першого погляду читатися як розмитий фон. Прикрийте до f/16, не чіпаючи фокус, і той самий пік стискається приблизно до 0,3 мм, менше ніж 1% ширини кадру. Це все ще вдесятеро більше за коло розмиття, тож стенд усе одно тримає його поза зоною різкості: тепер це чітка гора, а не розмазана пляма, але помітно м'якша за сосну.
Чому ніс різкий, а око нерізке
Перемкніть сцену на «Портрет», і об'єктив спрямований на собаку, достатньо близько, щоб заповнити кадр: кінчик носа за 45 см, ближнє око на 50 см, дальнє око на 53 см. На такій відстані об'єктив 50 мм на f/2 не має майже жодного запасу. Сфокусуйтеся на ближньому оці, і зона різкості тягнеться приблизно від 49,5 см до 50,5 см: близько сантиметра завглибшки, на морді, що має 8 см глибини від кінчика носа до дальнього ока.
Ніс це найближча й найвиразніша річ у кадрі, тож на нього легко потрапляє фокус. Сфокусуйтеся на носі, і зона різкості лежить приблизно від 44,6 см до 45,4 см, менше сантиметра, а обидва ока позаду неї. Ближнє око потрапляє на сенсор як диск завширшки близько 0,31 мм, майже в одинадцять разів більше за коло розмиття 0,029 мм, а дальнє око як диск 0,47 мм, у шістнадцять разів більше: чіткий ніс і два нерізкі ока, а очі це перше, на що дивиться будь-хто. Навіть f/16 цього не рятує: якщо фокус залишити на носі, зона закінчується приблизно на 48,6 см, усе ще не діставши до ближнього ока.
Наведіть фокус на око, і картина обертається. Ближнє око стає точкою, а ніс, що на 5 см попереду, стає диском 0,31 мм. Дальнє око, на 3 см далі, на f/2 усе ще потрапляє як диск 0,16 мм, більш ніж у п'ять разів більше за коло розмиття, тож одне око різке, а інше ледве. Це зазвичай і є кращою фотографією: нерізкий ніс читається як глибина, нерізке око читається як промах. Щоб отримати обидва ока, сфокусуйтеся між ними на 51,5 см і прикрийте до f/5.6: зона різкості тепер тягнеться від 50 см до приблизно 53,1 см, завглибшки 3,1 см, обидва ока потрапляють усередину (ближнє ледь-ледь), а ніс лишається м'яким диском 0,14 мм. Одного прикриття недостатньо: на f/5.6 із фокусом, усе ще на ближньому оці, зона закінчується приблизно на 51,5 см, не діставши до дальнього ока. Зблизька важливіше, куди ви ставите зону різкості, ніж наскільки глибокою її робите.
Подивитися на стенді: площина фокусу на кінчику носа, обидва ока позаду неї.
Звідки береться боке
Боке це той самий диск, лише його легше побачити. Кожна точка світла поза площиною фокусу досягає сенсора як диск, а маленьке яскраве світло на темному тлі робить цей диск неможливо не помітити. Перемкніть сцену на «Гавань», гавань у сутінках, і сфокусуйтеся на човні на 40 см, на f/2: ліхтар на 70 см, на 30 см позаду площини, потрапляє як диск завширшки близько 1,5 мм, понад 4% ширини кадру, а світло, що аж так далеко, як купол на 110 см, як диск 2,3 мм, понад 6%. Саме це різниця між точкою світла й кулею з нього.
Розмір диска залежить від двох речей. Перша: наскільки далеко світло від площини фокусу. Сфокусуйтеся натомість на ліхтарі, і ліхтар стискається до точки, світло біля купола, тепер лише на 40 см позаду площини, розпливається лише до 0,7 мм, а човен, на 30 см попереду, виростає до 1,4 мм. Друга: діафрагма. Диск це маленька картинка отвору, крізь який пройшло світло, тож він масштабується разом із цим отвором: з фокусом, знову на човні, прикрийте до f/16, і отвір у вісім разів вужчий, ніж на f/2, а разом із ним і диск ліхтаря: близько 0,19 мм, приблизно пів відсотка ширини кадру. Це вже не куля, лише відблиск, і все одно не різкий: 0,19 мм це більш ніж у шість разів більше за коло розмиття, тож стенд усе одно вважає ліхтар поза зоною різкості.
Форма теж залежить від діафрагми. Круглий отвір дає круглі диски; діафрагма з прямих пелюсток дає багатокутник із одним боком на кожну пелюстку. В об'єктива на стенді їх сім, тож на відкритій діафрагмі диски майже круглі, а коли ви прикриваєте її, стають семикутними.
Подивитися на стенді: матове скло, сфокусоване на човні на f/2, з вогнями гавані за ним, що перетворилися на диски.
Брекетинг фокусу та стекінг
Екран посередині пульта містить п'ять кадрів тієї самої сцени, сфокусованих дедалі глибше: 33 см, 42 см, 55 см, 72 см і 95 см, кожен знятий на тій діафрагмі, яку ви обрали. Клацніть кадр, і об'єктив перефокусується на цю відстань. Це брекетинг фокусу, послідовність, яку насправді знімає макро- чи предметний фотограф, коли жодна діафрагма не може вмістити весь об'єкт у зону різкості без того, щоб дифракція все одно все розм'якшила. Програма для стекінгу потім залишає з кожного кадру лише найрізкішу ділянку й зливає їх в одне зображення, різке від переднього плану до заднього так, як жодна окрема експозиція не змогла б сама.
Звідки насправді береться пропущений фокус
На справжній зйомці рідко підводить математика. Точка автофокусу чіпляється за паркан замість обличчя за ним. Об'єкт нахиляється вперед на ті два-три сантиметри, які портрет на f/1.8 має в запасі між блокуванням фокусу й спуском затвора. Камера й об'єктив трохи розходяться в тому, де їхній власний мотор фокусування вважає «у фокусі», і кожен кадр лягає трохи перед площиною, яку ви мали на увазі, або за нею. Нічого з цього не проявляється як розмите фото, яке можна виправити згодом, лише як вдалий кадр, якого ви не отримали, поруч із дев'ятьма майже однаковими кадрами, де отримали.
Скільки світла проходить
Діафрагма це розмір отвору, який залишає відкритим ірис. Фотографи вимірюють її в стопах: один повний стоп пропускає рівно вдвічі менше світла, ніж попередній, або вдвічі більше, ніж наступний. Діафрагмові числа здаються рівномірно розташованими, f/2, f/2.8, f/4, f/5.6, f/8, f/11, f/16, але світло масштабується з площею отвору, а не його шириною, тож воно спадає як 1, поділена на квадрат діафрагмового числа. Прикрийте з f/2 до f/16, шість повних стопів, і світла стає не в шість і не у вісім разів менше: воно падає до 1/64. Дивіться на матове скло на сенсорному кінці стенда, поки закриваєте ірис, і ви бачите саме це: той самий отвір, що розширює чи звужує зону різкості, ще й визначає, наскільки яскравим буде зображення від початку, перш ніж слово матимуть витримка чи ISO.
Витримка та рухома щілина
Витримка це те, як довго сенсору дозволено збирати світло. Перетягніть повзунок витримки праворуч, і зображення на склі світлішає, на стоп за кожне подвоєння часу, а все рухоме починає розмазуватися наживо, ще до того, як ви щось зняли. Натисніть «Зняти», і фокальний затвор стенда працює в уповільненні, щоб ви бачили його роботу: дві шторки перетинають кадр, одна відкриває його, а друга женеться позаду, щоб знову закрити. Довше за 1/250 с, швидкість синхронізації зі спалахом, перша шторка закінчує рух до того, як рушить друга. Швидше за це дві шторки рухаються разом як вузька щілина, скануючи світло по кадру замість того, щоб відкрити його весь одразу.
Поки затвор відкритий, сцена продовжує рухатися, а стенд відображає всю експозицію, а не один момент, тож усе, що рухалося, розмазується: виляння собачого хвоста, помах крил птаха, чайка, що перетинає гавань. Тримайте камеру в руках, і зверху накладається другий вид розмиття, тремтіння, надто мале, щоб помітити оком, але достатнє, щоб зіпсувати різкість фото тим сильніше, чим довше відкритий затвор. Емпіричне правило: приблизно одиниця, поділена на фокусну відстань, близько 1/50 с для об'єктива 50 мм на стенді. Focus Lab дає цьому невеликий запас, тож тремтіння починає проявлятися на 1/40 с і довше. Увімкніть перемикач «Штатив», і воно зникає, лишаючи тільки те, що робить сам об'єкт.
ISO: збільшуємо гучність, а не світло
Діафрагма й витримка обидві керують тим, скільки світла насправді досягає сенсора. ISO ні: воно діє після, підсилюючи сигнал, який сенсор уже зібрав, так само як збільшення гучності тихого запису не додає нічого, чого раніше не було. Піднімете ISO, і фото стає яскравішим, але шум, зерно й крапчастість на рівних ділянках фото, теж зростає, бо підсилювач збільшує сигнал, зібраний з меншої кількості фотонів, для тієї самої яскравості. На стенді цей шум ледь помітний до ISO 3200 і стає очевидним до ISO 12800. ISO це останній важіль, корисний, коли діафрагма вже відкрита наскільки можливо, а витримка вже така довга, яку ви можете втримати або яку дозволяє об'єкт.
Трикутник експозиції та диск камери
Діафрагма, витримка й ISO це трикутник експозиції: змінюєте одне, і щоб зберегти ту саму яскравість, одне з двох інших має зрушитися. Диск режимів стенда повторює справжню камеру. У M, ручному, типовому, ви виставляєте всі три самі, і кожна зміна одразу видна на зображенні. У A, пріоритет діафрагми, ви обираєте діафрагму, а камера вираховує витримку. У S, пріоритет витримки, ви обираєте витримку, а камера вираховує діафрагму. Експонометр показує, наскільки результат відхилився, від -3 стопів, надто темно, до +3, надто яскраво.
Компроміси реальні, а не лише цифри. У портретній кімнаті з лампами, на EV 7 і ISO 400, f/2 дає легку витримку 1/125 с. Прикрийте до f/16 заради глибшої зони різкості, і експонометр тепер хоче 1/2 с, на шість стопів довше й далеко за межею, де рука здатна тримати стабільно. У ручному режимі зображення просто темнішає на шість стопів, поки ви не повернете світло; режим A без нарікань видав би вам цю півсекундну витримку. Вихід: штатив або віддати частину цих стопів на ISO замість часу витримки. Долина вдень на сонці рідко підводить так: EV 14 дозволяє f/16 усе ще знімати на 1/60 с. Гавань у сутінках це EV 4, і вона відкривається на ISO 1600: f/2 усе ще дає ручну 1/60 с, f/5.6 падає до 1/8 с, а f/16 потребує цілої секунди, знову територія штатива.
Поширені запитання
Це та єдина відстань від об'єктива, яка проєктується на сенсор як справжня точка. Об'єктив може фокусуватися лише на одній відстані одночасно, тож площина фокусу це ця відстань, розтягнута плоско на всю сцену. Усе ближче чи дальше потрапляє на сенсор як невеликий диск, а не точка, і саме це вимірює глибина різкості.
Бо справді різкою є тільки площина фокусу. Усе інше в кадрі відображається як диск розмиття, розмір якого росте з відстанню від цієї площини, а достатньо малий диск лишається під межею розрізнення самого ока і все одно сприймається як різкий. Ця толерантність має назву, коло розмиття, і з нього складається кожна цифра глибини різкості.
Ні. Діафрагма ніколи не зсуває площину фокусу, це робить лише кільце фокусування. Діафрагма змінює те, наскільки швидко диск росте, коли ви віддаляєтеся від цієї площини: широка діафрагма на кшталт f/2 пропускає товстий конус світла, тож диск росте швидко, а зона різкості тонка. Вузька діафрагма на кшталт f/16 пропускає тонкий конус, тож диск росте повільно, а зона різкості значно глибша з обох боків тієї самої площини.
Площина фокусу це одна відстань: єдине місце, де об'єктив справді сфокусований. Глибина різкості це діапазон відстаней перед цією площиною й позаду неї, чий диск розмиття ще досить малий, щоб назвати його різким. Одна площина, одне число; глибина різкості, зона навколо неї, що залежить від діафрагми, фокусної відстані та того, як далеко сама площина.
На око. Зблизька зона різкості крихітна: з об'єктивом 50 мм на f/2 і оком за 50 см вона завглибшки близько сантиметра, тож фокус на носі, на кілька сантиметрів ближче, залишає очі помітно нерізкими. Фокусуйтеся на найближчому оці, а якщо потрібні різкі обидва ока, фокусуйтеся між ними й трохи прикрийте діафрагму: на портреті в Focus Lab 51,5 см на f/5.6 дає обидва.
Куля боке це диск розмиття розфокусованого світла. Вона росте зі збільшенням ширини діафрагми та відстані світла від площини фокусу, тож широка діафрагма й світло далеко позаду об'єкта дають великі кулі, а прикриття стискає їх до відблиску. Її форма це форма діафрагми: кругла, коли ірис повністю відкритий, і багатокутник з одним боком на кожну пелюстку, коли прямі пелюстки закривають його.
Об'єктив заломлює світло, що проходить через одну точку поблизу його центра, тож промінь, який виходить зі верху сцени, перетинається й опиняється внизу зображення, а промінь зліва опиняється праворуч. Просто так об'єктив формує зображення, на матовому склі, на плівці чи на цифровому сенсорі. Видошукач камери або екранний попередній перегляд потім перевертає його для вас правильно, оптично дзеркалом і пентапризмою або програмно.
Діафрагма, витримка й ISO разом визначають, наскільки яскраве фото: трикутник експозиції. Змініть одне, і щоб зберегти ту саму яскравість, одне з двох інших має зрушитися, щоб це компенсувати. Відкрийте діафрагму, подовжте витримку або підніміть ISO, і фото стає яскравішим; звузьте діафрагму, скоротіть витримку або знизьте ISO, і воно темнішає.
Менша діафрагма, більше діафрагмове число, це менший отвір, а менший отвір пропускає менше світла: прикриття з f/2 до f/16 скорочує світло до 1/64. Щоб отримати ту саму яскравість, сенсор має збирати світло довше, і саме тому режим пріоритету діафрагми подовжує витримку щоразу, коли ви прикриваєте діафрагму. У портретній кімнаті Focus Lab це означає, що витримка падає від 1/125 с на f/2 до півсекунди на f/16.
За емпіричним правилом, приблизно одиницю, поділену на фокусну відстань: близько 1/50 с для об'єктива 50 мм. Focus Lab дає цьому невеликий запас, тож тремтіння рук починає проявлятися на 1/40 с і довше. Штатив повністю прибирає це хитання, тому Focus Lab дозволяє ввімкнути його перед зйомкою.
Так. ISO підсилює сигнал, який сенсор уже зібрав, а не збирає більше світла, тож те саме підсилення, що робить фото яскравішим, підсилює й шум, зерно та крапчастість, помітні на рівних ділянках. У Focus Lab цей шум ледь помітний нижче ISO 3200 і чітко видимий до ISO 12800.
Це режими експозиції. M це ручний, типовий у Focus Lab: ви самі виставляєте діафрагму, витримку та ISO. A це пріоритет діафрагми: ви обираєте діафрагму, а камера вираховує відповідну витримку. S це пріоритет витримки: ви обираєте витримку, а камера вираховує діафрагму. Експонометр показує, наскільки результат відхиляється від правильної експозиції, від -3 стопів до +3.
Так. Без реєстрації, без акаунта, і все на стенді працює у вашому браузері.
Тоді нехай imagic знайде кадри, що справді потрапили в площину
imagic оцінює кожне фото зйомки за різкістю, експозицією, шумом, композицією та деталізацією, локально на вашому комп'ютері, нічого не завантажується, і автоматично вибирає найрізкіший кадр із кожної серії знімків. Безкоштовна пробна версія на 500 експортів, картка не потрібна.